Соціальне життя наказу. Додаток до виставки «Покажіть свої документи»
17 жовтня у Єрмілов-центрі відкрилась виставка «Покажіть свої документи», що висвітлює різні аспекти взаємодії з документом: як інструментом пам’яті, засобом контролю та бюрократичним жахом. В інтерв’ю куратори Петро Чекаль та Юрій Рассоха жаліються, що на етапі відбору чекали на проєкти військових, але не отримали заявок. Тож у цьому додатку розповім про найважливіший документ Сил Оборони, творення та функціонування якого розкриває суть не тільки штабної роботи, але і трансформації української армії.
З погляду цивільного спеціаліста, мобілізованого до лав збройних сил, може здатися, що наказ в армії працює на результат – він запускає або зупиняє рухи особового складу, що забезпечують успішне виконання (бойових) завдань. З огляду на безтерміновість служби і невизначеність цілей військового протистояння можлива й інша – релігійна модель інтерпретації діловодства. Згідно з нею, наказ у війську – це спосіб передати свою волю Україні. Виготовлення та виконання наказу є духовною діяльністю, що веде до спасіння нації, якій треба навчитися мобілізованим, цивільним, що добровільно пішли у армію і тільки навчаються смиренності у безпосереднього командування та більш досвідчених побратимів (кадрових воєнних, контрактників або АТОвців). Спираючись на досвід служби в навчальному підрозділі та поняття пастирської влади М.Фуко спробую проаналізувати владні відносини у війську та техніки самотрансформації мобілізованого у військовослужбовця, можливих завдяки підкоренню волі вищого командування.
Військові часто міркують про накази командування, своє життя та звільнення. Створюючи тіло наказу згідно 40-ї інструкції діловодства, замовляючи номерок наказу у стройовій, збираючи підписи поважних панів по різним локаціям, виконавець завжди думає про те, чи правильно він склав документ, який сенс може бути закладений у цю монотонну і хвилюючу діяльність, що була доручена йому на послух начальником відділу, і що цей процес говорить про істинне положення підлеглих. Доволі швидко виконавець розуміє, що не важливо «зробити наказ», тобто оперативно створити і опрацювати його. Мета діяльності лежить у процесі. Саме це зближує діловодство ЗСУ з трудництвом у православному монастирі, трудової практики мірян на славу Божу (крім мобілізованих у коло трудників можна додати також волонтерів та блогерів-збирачів). Діловодство – одна з військових чеснот, що передбачає добровільну покору Україні, військово-політичному командуваню, статуту, інструкції, командиру та іншим військовослужбовцям. Армія – кристалізована громадянська церква (на славу Україні), організація життя, орієнтованого на спасіння нації.
З першого дня в діловодстві командир дає виконавцю різноманітні «послухання». Послушенство тут важке. Часу на навчання немає, воно проходить інтуїтивно або через уважне спостереження, а в цей час випробування сипляться на виконавця: подання, доповіді, акти, таблиці, зведені розклади, інструкції, довідки, бюлетені, повідомлення, моніторинги, оцінювання, рекомендації, розпорядження, заявки, стандарти, рапорти, картки, пояснювальні записки, план-програми, клопотання, накази, додатки, списки. Все це треба підготувати; роздрукувати; підписати; відправити по СЕДО; доповісти чи просто взяти до уваги; врахувати в службовій діяльності, в особистому листуванні, поширити серед співслужбовців. Наприклад, такий матеріал (орфографію збережено):
вимагаю забезпечити 100% присутність особового склад, який залучається або в майбутньому може бути залучений для несення служби черговими військової частини (військових містечок) та їх помічниками для проведення занять з ними 09.08.2023 року о 08:30. У разі неможливості залучення, повідомити рапортом на ім’я командира через групу безпеки військової служби, з вказанням причини не перебування на заняттях. . Індифікуємо себе через повідомлення в ZOOM. Посилання на заняття буде завтра за 10 хв. до початку. Обов’язково присутність особового складу які визначенні Список 1.
Відповідальний виконавець вирішить, що ці завдання випробовують його віру у перемогу, і мають упокорити перед волею командира як медіатора державної волі. Начальник штабу, начальник персоналу або заступник командира – права рука та другий за ієрархією в частині. Він відповідає за загальний стан речей (наприклад, підготовку о/с або виконання бойових розпоряджень). Оскільки це найбільш сталий персонал у частині, він (як і всі начальники служб) мають свої постійні послухання – свої зони відповідальності. Їх теж випробовують. Всі можуть «вдарити в штангу», припуститися помилки, допустити «косяк», але, здається, штабним, особливо ветеранам, необхідно себе випробовувати, відмовлятися від тилових зручностей хоча б так. Саму можливість для інтерпретації свого послухання таким чином дає знання основного армійського тексту — статуту, але більшою мірою контексту власного польового досвіду. Проте його відсутність не завадить, знання контексту передається через комунікативний репертуар побратимства у підрозділі (фронтові оповіді, армійський гумор) в соціальних мережах (зауваги популярних бойових офіцерів, історії головних сержантів тощо), та фольклорні сюжети про «українську паперову армію» у медіа. Результатом такої паперової роботи не є досягнення матеріальних цілей, наприклад, побудови бліндажа, проведення вихідного контролю, стрільб, і навіть підготовки боєздатного підрозділу. Результатом є внутрішня трансформація військовослужбовця через необхідність самодисципліни з ціллю виконання завдань командування та наближення Перемоги. Найскладнішим випробування самодисципліни є наказ.
У творенні наказу можна виділити практичний і теоретичний виміри: практикою є постійне вдосконалення навику складання наказу, дотримання вимог оформлення, вірних відступів, шапок, розділів, посад, що відточується регулярними зауваженнями нач.персоналу, багаторазовими переписуваннями. Теорією – сприйняття наказу, поступове розуміння його змісту. Наказ протилежний самостійному мисленню. Дисципліна у дотримані канцелярських форм виступає як безпосередня частина духовного зростання. Відповідно, помилки у наказі – сигнал до більш пильного спостереження за виконавцем, надання додаткових завдань у пізній час, у вихідний. Наказ – джерело слухняности. Та, це не завжди розуміють мобілізовані, які все ще знаходяться на межі цивільного і армійського життів, сподіваються на демобілізацію, будують плани на післявоєнне життя. Ті, хто не поглибився достатньо у контекст армійської практики послухання, відмовляє релігійній інтерпретації служби, ті скоріше за все знайдуть шлях звільнитися, втекти, спітлять. Віровідступництво, як і процес навчання вірній інтерпретації, є градуальним, тому що мобілізований вчиться розпізнавати армійську ситуацію певним чином, і має знайти там глибокий патріотично-духовний сенс, упокоритись, або заперечувати сенс та саму можливість перемоги, раціоналізувати необхідність перемир'я, шукати власний шлях спасіння, без спасіння країни й нації.
Навіть коли військовий залишає частину, він виносить з собою той особливий габітус (набір звичок, поведінкових патернів), що засвоїв у війську, і проявляє його так само інтенсивно. Стає знову дитиною, діє згідно з тим, що наказано, та не несе ніякої відповідальності. Відповідальність не зникає, а переходить в інший регистр – теорію, у пошук винних, міркування про причини, плітки про зраду, вимагання реформ, жіночої мобілізації, прогнозування. Фуко звертає увагу на цікаву відмінність у герменевтиці суб’єкта між античною та християнською практикою самодисципліни. Вона полягає у векторі пізнання: античної – на істину у собі; а християнської – на самозречення та пошук божої істини у зовнішньому світі. Делегування волі може трактуватися як практика самотрансформації, так і переходу в інший світ – Післявоєнного Відновлення. І діловодство відкриває шлях до нього. Це передусім процес, ритуальна частина діловодства вимагає не тільки самовідданої розумової праці, але і роботи над тілом: творення штабного суб'єкта вимагає уважності, обережності, охайності, при цьому швидкого реагування, постійного напруження.
Складаючи наказ, виконавець займається не тільки самотрансформацією, але і участю у колективній трансформації, на шляху до спасіння військової частини та й всього народу. Службове життя в/ч як колективного тіла (Фуко), таким чином, направлене як всередину (власне спасіння), так і назовні (на всіх урочистостях колективу нагадують вищі цілі у цьому протистоянні ворогу). Розуміючи реципрокну природу армійського діловодства подивимось на наказ як провідник державного дару, дару служби. Наказ є матеріальним уособленням держави, цінності Батьківщини, яка створюється передачею власного здоров’я, особистого життя мобілізованого вищому. Нескінченні накази, продукування, опрацювання і виконання яких є основою діяльності для всіх штабних працівників матеріалізує турботу командира за своїми підлеглими. Саме для позначення такого типу управління Фуко уводить поняття пастирської влади, головною особливістю якої є те, що “вона бере відповідальність за все стадо цілком, при цьому пристосовує свої дії, оскільки турбується про потреби кожної тварини у стаді окремо”. Творення та виконання наказу – це дар у вигляді служби, у тому числі обов’язок командира згуртувати бійців і вести (бойові) дії. Такий дар фундує ієрархію армійської спільноти.
Наказ у війську виявляється постійним випробуванням, орієнтованим на здобуття честі, подолання власної волі та смиренності перед державою. Таке випробування дисциплінує, надає основу для практичного вдосконалення, що веде до теоретичного посилення. Військова служба у діловодстві побудована за суровою ієрархією, проте і тут відбувається взаємообмін: практичний (знань, умінь і навиків), так і духовний – щоденне випробування волі, у своїй маленькій зоні відповідальності тримати землю, родину, країну.