Хибний урбанізм
У Харкові 22 грудня 2025 року відкрили реконструйовану пішохідну ділянку Лопанської набережної в центрі міста, звільнивши її від старих дерев та машин. На ділянці розташували лавки, освітлення, фотозони та фудтраки. Проєкт, що коштував понад 200 мільйонів гривень, має довжину 194 метри. Приблизно мільйон за кожний метр урбаністичної насолоди. Втім проєкт не викликав шквалу критики з боку громадськості, навпаки, розмови про те, чому ділянка така коротка. Не відбулось і суперечок в середовищі професіоналів, що засвідчує суспільне схвалення та ідеологічну підтримку подібної реновації в українському публічному просторі. Через воєний стан благоустрій став відмінним засобом вираження як владних поглядів у Харкові, так і поглядів тих, хто знаходиться на околицях влади, чи зовсім поза. Питання доцільності благоустрою у розпал війни не стоїть абсолютно. Лопанська набережна - це перемога фальш-урбанізму.
Чому лопанський благоустрій став зразком фальшивого, а не справжнього Харкова? Справа не в тому, що проєкт не пройшов перевірку історичного чи економічного обгрунтування. Ділянка в 194 метри скоріше навела товсту лінію в новій політиці автентичності повоєного урбанізму України, яка намагається стерти справжній образ міста як символ містобудівної ганьби для нового ладу. І якщо моральне право влади зносити кіоски, гаражі, перекривати проходи і двори заради облаштування вулиць не підлягає сумніву, то “територіальний розвиток” через суто візуальний інжиніринг, в основі якого лежить акт естетичного та соціального оновлення, що наказує видалення знаків ветхості, маргіналів та радянської спадщини, викликає багато запитань. Виробництво та споживання міської автентичності в Харкові реалізується за "Нью-Йоркською моделлю" (Ш. Зукін) з вульгарним національним присмаком, що обслуговує смаки нового (заброньованого) середнього класу: життя в безпечних районах, дистанційка, автономне опалення, Клопотенко, Птушкін, донати. Ця політика мілітарної автентичності вирішує, які фасади, лавки та соціальні класи відповідають естетиці контабасу, а які слід замінити новими образами.
Ким є Харків, кому він належить, які функції та ролі він має виконувати — війна мала стати каталізатором для палких дискусій, під час яких вирішується, що є досягненням — візуальне задоволення чи суспільне благо. Натомість завершилась трансформація благоустрою — з чисто технічного інструменту він став важелем уніфікації середовища, який закрив обговорення ідентичності міста та нав'язав нам єдиний мислимий спосіб ідентифікації: “пишаюсь”.
Що може цьому зашкодити? Насамперед порушення консенсусу — практичної згоди мешканців на позбавлення їх права приймати рішення про місто, які впливають на перебіг їхнього повсякденного життя. Містяни погоджуються, що міська іконосфера визначається сьогодні ким завгодно (комунальщиками, активістами з декомунізації, волонтерами, PR-щиками військових бригад), крім їх зустрічей з сусідами та друзями, вільним голосуванням та пересуванням містом. Іншими словами, відносини між владою та городянами мають бути симетричні. Мета влади полягає в тому, щоб перетворити незліченні людські та нелюдські елементи на функціональну систему, зручну для комунікації, інституційно ефективну, що функціонує без конфліктів, ефективно керовану таким чином, щоб досягти максимальної раціональності. Та у прифронтовому Харкові з'явилась ціла низка різноманітних сутностей, які задовольняють власні потреби, а не потреби міста, (не)людські суб'єкти, які ведуть себе часто непередбачуваним і химерним чином. Міська влада в змозі їм протистояти лише благоустроєм - власною деполітизованою системою класифікації реальності через ритуали прибирання та прикрашання вулиць ілюмінацією. Але, саме жителі з допомогою структур, розроблених владою та її представницькими органами, пожвавлюють місто своєю повсякденною діяльністю, адаптуючи їх відповідно до їхніх потреб та звичок. Щоденний урбанізм реконструює простір і робить його унікальним, незважаючи на те, що він ґрунтується на стандартизованих архітектурних рішеннях та культурних потребах воєного часу, які є результатом продубльованих схем управління містом та його жителями. Та, нажаль, уявлення впливають на людей сьгодні більше. Харків'яни знов стали масою, а не компетентними та свідомими користувачами, тому їх легко спокусити і звабити за допомогою Лопанської набережної.